Щодо постанови Правління
Національного банку України
від 11.10.2008 № 319
«Про додаткові заходи щодо
діяльності банків»
Національний банк України, враховуючи практику застосування постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» (далі – Постанова №319), та зважаючи на численні запити стосовно виконання закріплених Постановою №319 заходів, надає наступні роз’яснення з метою їх використання в роботі та доведення до відома клієнтів банків.
Окремі питання, що надходили від банків відразу після прийняття Постанови №319, на сьогодні втратили актуальність у зв’язку із прийняттям Правлінням Національного банку України постанови від 16.10.2008 №328 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 №319» (далі – Постанова №328), якою було запроваджено низку змін до вимог Національного банку.
В той же час, з метою однакового застосування Постанови №319 з урахуванням змін, внесених постановою №328, повідомляємо таке.
До пункту 1 «У сфері регулювання грошово-кредитного ринку та підтримання ліквідності».
Який порядок отримання кредиту для підтримання ліквідності?
Підпункт 1 Постанови №319 (зі змінами) врегульовує питання щодо розширення можливостей підтримання ліквідності банків як на основі програм фінансового оздоровлення, так і в оперативному порядку.
Підтримання ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення передбачає в обов’язковому порядку підготовку банком програми фінансового оздоровлення, а кредит надається з дотриманням вимог, передбачених розділом ІІІ Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.09.2006 №378, на умовах, визначених Постановою №319.
При розрахунку можливого обсягу стабілізаційного кредиту, який не повинен перевищувати 60% регулятивного капіталу банку, кредити рефінансування, отримані банком від Національного банку відповідно до норм розділу ІІ вищезазначеного Положення, не враховуються.
Підтримання ліквідності в оперативному порядку, передбаченому останнім абзацом підпункту 1.1 постанови №319 під заставу акцій/паїв, здійснюється Національним банком згідно умов, визначених внесеними Постановою №328 змінами, без подання програм фінансового оздоровлення за заявою банку, який має сплачений статутний капітал 500 млн. грн. і більше та, як правило, створений у формі відкритого акціонерного товариства, на підставі кредитного договору та договору застави акцій або майнових прав на частку у банку – товаристві з обмеженою відповідальністю.
У разі, якщо в банку здійснюється процедура реорганізації, зокрема зміни організаційно правової форми з товариства з обмеженою відповідальністю на відкрите акціонерне товариство, укладені договори застави майнових прав на частку банку мають обов’язково переукладатися із заставодавцями відповідно до вимог законодавства.
До пункту 2 «У сфері проведення активно-пасивних операцій».
До підпункту 2.1 постанови №319.
Який порядок застосування підпункту 2.1 Постанови №319 (зі змінами Постанови №328)?
Уповноважений банк укладає нові кредитні договори та здійснює кредитування в іноземній валюті за вже укладеними кредитними договорами (у тому числі відповідно до генеральних (рамочних) договорів про відкриття кредитної лінії) з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки, за умов дотримання граничного обсягу заборгованості за кредитами в іноземній валюті (далі – Граничний обсяг заборгованості).
Таке обмеження не розповсюджується на:
операції міжбанківського кредитування;
кредити позичальникам, у яких є джерела надходження валютної виручки, в сумі цієї виручки;
кредити уповноважених банків позичальникам (в незалежності від наявності у позичальника джерел надходження валютної виручки), якщо фінансування таких кредитів здійснюється за рахунок цільового використання коштів, що надійшлі від міжнародних фінансових організацій, членом яких є Україна, або з Державного бюджету України чи з місцевих бюджетів, або якщо такі кредити надаються під державну гарантію.
У разі, якщо кредитування позичальника, у якого є джерела надходження валютної виручки, здійснюється в обсязі, що перевищує суму його валютної виручки, то сума такого перевищення має враховуватися при контролі за дотриманням Граничного обсягу заборгованості.
Граничний обсяг заборгованості визначається за даними щоденного балансу банку на дату фіксації заборгованості згідно з Постановою №319 як сумарна заборгованість позичальників, у яких немає джерел надходження валютної виручки, за наданими кредитами в іноземній валюті, що обліковується на звітну дату за відповідними балансовими рахунками банку (у тому числі відповідно до генеральних (рамочних) договорів про відкриття кредитної лінії).
Щоденне дотримання Граничного обсягу заборгованості самостійно перевіряється уповноваженим банком шляхом його зіставлення із сумарною заборгованістю на звітну дату, що обліковується за відповідними балансовими рахунками банку як кредити в іноземній валюті, що надані (у тому числі відповідно до генеральних (рамочних) договорів про відкриття кредитної лінії) таким позичальникам:
а) позичальникам, у яких немає джерел надходження валютної виручки – у загальній сумі заборгованості позичальника за наданим кредитом в іноземній валюті;
б) позичальникам, у яких є джерела надходження валютної виручки – у сумі перевищення заборгованості за кредитом в іноземній валюті розміру валютної виручки позичальника відповідно до абзацу шостого цих роз’яснень до підпункту 2.1 Постановою №319.
Додатково роз’яснюємо таке.
На кредити позичальників, у яких немає джерел надходження валютної виручки, за якими отримано грошове забезпечення (під заставу майнових прав) або які гарантовані резервним акредитивом іншого банку, розповсюджується вимога щодо кредитування у межах Граничного обсягу заборгованості.
Банки виконують взяті на себе кредитні зобов’язання за кредитними договорами з клієнтами, у яких немає джерел надходження валютної виручки, що були оформлені до вступу Постанови №319 у дію, з урахуванням вимог щодо кредитування у межах Граничного обсягу заборгованості.
Чи має право банк надавати кредити в іноземній валюті фізичним особам відповідно до вимог підпункту 2.1 Постанові №319 (з урахуванням змін Постанови №328)?
Банки мають право надавати кредити в іноземній валюті будь-яким контрагентам, які не мають валютної виручки, в тому числі фізичним особам, що не здійснюють підприємницької діяльності, виключно в межах Граничного обсягу заборгованості.
Банк не має права здійснювати кредитування фізичних осіб в іноземній валюті понад Граничний обсяг заборгованості навіть за наявності у банку відповідних ресурсів.
Яким чином має здійснюватися контроль за дотриманням банками Граничного обсягу заборгованості?
Уповноважений банк у термін до 01.11.2008 зобов’язаний письмово (через систему електронної пошти) повідомити територіальному управлінню (відділу валютного контролю) Національного банку за місцезнаходженням банку Граничний обсяг заборгованості. На період дії Постанови відділам валютного контролю територіальних управлінь Національного банку України встановити щоденний контроль за дотриманням банками Граничного обсягу заборгованості.
Для здійснення контролю за обсягами кредитування у іноземній валюті щотижня (у понеділок до 12:00) територіальні управління Національного банку повинні отримувати від банків узагальнену по банку-юридичній особі інформацію про погашення та надання кредитів протягом попереднього робочого тижня за нижченаведеною табличною формою:
Отриману від банків інформацію територіальні управління повинні узагальнювати та зберігати для подальшого контролю.
Щомісяця у п’ятий робочий день територіальні управління надають до Департаменту валютного регулювання узагальнену інформацію про погашення та надання банками кредитів протягом попереднього місяця за вказаною табличною формою. У разі необхідності, Департамент валютного регулювання може запитувати за станом на певну дату вищезазначену інформацію.
До підпункту 2.2 Постанови №319.
Що вважається необґрунтованою пролонгацією кредиту?
Національний банк України кваліфікуватиме як необґрунтовану пролонгацію кредитних договорів у разі, якщо має місце один або декілька з наступних факторів:
фінансовий стан позичальника/контрагента на час укладення договору пролонгації (тобто продовження строку дії) кредитної операції у відповідності до вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279 (далі – Положення), оцінений як “В” Г” або “Д”, а стан обслуговування боргу оцінений як “слабкий” або “незадовільний”;
оцінка фінансового стану позичальника/контрагента банком базується в основному на очікуваннях його майбутніх надходжень та/або доходів без урахування результатів аналізу фактичних надходжень та/або доходів, отримання яких підтверджено достовірними документами (фінансова, податкова, статистична та інша звітність для позичальників – юридичних осіб, виписки (довідки) банку, довідка з місця роботи, довідка про доходи, видані третьою особою, для фізичних осіб).
встановлена умовами кредитного договору періодичність погашення основного боргу та відсотків/комісій є рідшою одного разу на місяць (для інвестиційних проектів протягом перших трьох років це стосується періодичності погашення відсотків/комісій);
до умов кредитного договору внесено зміни щодо сум і строків погашення основного боргу і відсотків/комісій за ним, які погіршують умови для кредитора (збільшено суму основного боргу за кредитом, зменшено розмір відсотків/комісій за ним; подовжено термін періодичності сплати основного боргу та/або відсотків/комісій за ним тощо);
щодо майна, яке є предметом застави за кредитом, має місце судове оскарження прав заставодавця, або предметом застави є майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов’язання позичальника/майнового поручителя, а також якщо позичальником/майновим поручителем оскаржується в суді право банку-кредитора на реалізацію права звернення стягнення на предмет застави;
застава за кредитом надана позичальником/майновим поручителем, щодо якого порушено справу про банкрутство або визнано банкрутом у встановленому законодавством порядку.
Що вважається внесенням до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України?
Дія підпункту 2.2 Постанови №319 (зі змінами) стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто з 13.10.2008. З огляду на це, при розгляді питання стосовно можливості внесення змін до діючого кредитного договору в частині вартості кредиту, банки повинні брати до уваги лише ті зміни облікової ставки, які можуть відбутися після 13.10.2008. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення Постанови №319, з моменту набуття нею чинності не можуть розглядатися як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами. Зазначене стосується також тих випадків, коли ініціювання банками внесення змін до діючих кредитних договорів відбулося до набуття Постановою №319 чинності, але відповідні зміни за станом на 13.10.2008 р. з будь-яких причин не були оформлені в установленому законодавством порядку (шляхом укладання додаткової угоди або в інший передбачений законодавством спосіб).
Одночасно звертаємо увагу, що відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.5 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 (далі – Правила №168), банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.
Таким чином, зміна процентної ставки за кредитом має бути адекватною тим подіям (у тому числі і зміні облікової ставки Національного банку України), які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.
До підпункту 2.3 Постанови №319.
Чи поширюються обмеження, зазначені в підпункті 2.3 на операції в іноземній валюті, овердрафти за укладеними з клієнтами договорами, в т.ч. щодо обслуговування карткових рахунків, перекази коштів до бюджетів?
Вимогами підпункту 2.3 Постанови №319 (зі змінами) визначено порядок та строки здійснення банками переказів, а також передбачено, що уповноважений банк приймає до виконання платіжні доручення на переказ коштів як в гривнях, так і в іноземній валюті.
При виконанні платіжних доручень в іноземній валюті повинні враховуватися загальноприйнята банківська практика виконання документів в іноземній валюті та вимоги валютного законодавства.
Перерахування коштів на користь одержувача, в тому числі платежі до бюджетів, здійснюється у строки, визначені підпунктом 2.3 Постанови №319 (зі змінами).
Розрахунки за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок його коштів здійснюється відповідно до умов договорів, які укладені банком з клієнтом.
Клієнти банку мають надавати до банку розрахункові документи для оплати своїх зобов’язань з урахуванням встановлених підпунктом 2.3 Постанови №319 (зі мінами) строків виконання цих документів.
Разом з тим, враховуючи те, що в кінці місяця здійснюється найбільша кількість платежів до Державного бюджету України, банкам 29, 30 та 31 жовтня ц.р. забезпечити перерахування коштів до бюджетів усіх рівнів в день надання платіжних доручень клієнтів.
До підпункту 2.4 Постанови №319.
Чи означає обмеження, закріплене у підпункті 2.4 Постанови №319, що банк зобов’язаний повернути кошти, залучені від клієнта, зокрема, фізичної особи, лише після спливу строку розміщення вкладу (депозиту) у банку?
Банки виконують свої зобов’язання за всіма типами договорів (зокрема, за вкладними (депозитними) договорами, договорами на розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів, за договорами із залучення кредитів, позик, у тому числі поворотної фінансової допомоги, за генеральними (рамочними) договорами, за відкритими кредитними лініями тощо) із залучення грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних та/або фізичних осіб лише в разі настання строку завершення зобов’язань за такими договорами.
Вищевказані вимоги щодо порядку та термінів виконання зобов’язань банків із залучення грошових коштів або банківських металів розповсюджуються також на міжбанківські вкладні (депозитні) та кредитні операції відповідно до встановлених кореспондентських відносин.
Банки виконують вказані вимоги незалежно від категорії (резидентності) контрагентів.
Вимоги пункту 2.4 не розповсюджуються на операції інститутів спільного інвестування відкритого типу, інститутів спільного інвестування інтервального типу (протягом дії інтервалу), які пов’язані з виконанням зобов’язань відповідного ІСІ щодо обов’язкового викупу власних цінних паперів на вимогу інвестора, та на операції недержавних пенсійних фондів, які пов’язані з виконанням зобов’язань відповідного недержавного пенсійного фонду щодо здійснення виплат своєму учасникові.
До пункту 4 «У сфері проведення валютних операцій».
До підпункту 4.1 Постанови №319.
Яким чином здійснюється конвертація іноземної валюти?
Підпунктом 4.1 уточнено вимоги пункту 27 розділу І Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (далі – Положення №281), а саме суб’єкти ринку мають право здійснювати операції з купівлі (продажу) однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту – тобто, обмін (конвертацію) – за умови, що обидві валюти є іноземними валютами однієї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів (далі – Класифікатор). Так, іноземна валюта:
1-ї групи Класифікатора – вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну – може бути обміняна на іншу іноземну валюту 1-ї групи Класифікатора;
2-ї групи Класифікатора – вільно конвертована валюта, яка широко не використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу – може бути обміняна на іншу іноземну валюту 2-ї групи Класифікатора;
3-ї групи Класифікатора – неконвертована валюта – може бути обміняна на іншу іноземну валюту 3-ї групи Класифікатора.
Вимоги підпункту 4.1 Постанови №319 не поширюються на операції, що здійснюються для забезпечення виконання імпортних договорів
До підпункту 4.2 Постанови №319.
Який порядок встановлення курсу купівлі та продажу готівкової іноземної валюти та порядок контролю за здійсненням валютно-обмінних операцій з боку уповноважених банків, уповноважених фінансових установ та національного оператора поштового зв’язку?
Вимоги цього пункту означають, що курс продажу готівкової іноземної валюти не повинен перевищувати курс купівлі готівкової іноземної валюти більше ніж на 5,0 відсотків.
Уповноважені банки, уповноважені фінансові установи та пункти обміну іноземної валюти, які працюють на підставі агентських договорів, укладених з уповноваженими банками (далі – пункти обміну агентів), зобов’язані куплену протягом робочого дня готівкову іноземну валюту продати протягом цього ж самого робочого дня.
Національний банк України вимагає від керівників уповноважених банків, уповноважених фінансових установ, національного оператора поштового зв’язку забезпечити систематичне проведення аналізу котирування курсів купівлі-продажу іноземних валют, що встановлюються філіями банків для власних кас і пунктів обміну, та обсягів проведених операцій, особливо в пунктах обміну агентів, з метою недопущення встановлення ними безпідставно завищених курсів.
Резиденти – суб’єкти господарювання, які уклали агентський договір з уповноваженим банком про здійснення валютно-обмінних операцій (далі – агенти) повинні щоденно надавати до уповноважених банків реєстри купленої та проданої іноземної валюти.
Територіальні управління Національного банку України, що здійснюють нагляд за діяльністю структурних підрозділів банків (фінансових установ) у регіонах, мають проводити щоденний аналіз валютно-обмінних операцій з метою дотримання вимог Постанови № 319 і забезпечення відповідності порядку проведення валютно-обмінних операцій вимогам Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 № 502.
У разі виявлення фактів порушення вимог цього пункту територіальне управління має скасувати рішення про реєстрацію пункту обміну валюти в день виявлення порушення. Банку (фінансовій установі) у триденний строк після отримання цього рішення повернути довідку про реєстрацію пункту обміну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.
Вимоги цього пункту поширюються на порядок здійснення валютно-обмінних операцій уповноваженими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку.
Перший заступник Голови А.В.Шаповалов